| Повій, вітре, на Вкраїну [Степан Руданський (1834 - 1873) ] Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину, Де покинув карі очі, Повій, вітре, опівночі. Між горами там долина, В тій долині є хатина, В тій хатині - дівчинонька, Дівчинонька-голубонька. Повій, вітре, до схід сонця, До схід сонця, край віконця. Край віконця постіль біла, Постіль біла, дівка мила. Повій, вітре, тишком-нишком Над рум'яним, білим личком. Над тим личком нахилися, Чи спить мила - подивися. Чи спить мила, чи збудилась? Спитай її, з ким любилась. З ким любилась і кохалась, І кохати присягалась. Як заб'ється їй серденько, Як зітхне вона тихенько, Як заплачуть карі очі, - Вертай, вітре, опівночі. А як мене позабула І другого пригорнула, То розвійся край долини, Не вертайся з України. Вітер віє, вітер віє, Серце тужить, серце мліє. Вітер віє, повіває, В Україну не вертає. 1856 |
